Не секрет, що складний характер українсько-російських відносин частково відтіняється тим, що всі дії, які проводить в Україні Кремль, продиктовані, перш за все, зовнішнім і внутрішнім політичним становищем безпосередньо Російської Федерації. І в цьому сенсі міжрелігійні відносини, що також мають складну динаміку і діалектику, не є виключенням.

Однією з найскладніших і секретних мотивацій патріарха Кирила є, мабуть, внутрішня обстановка й атмосфера в самому Кремлі, оскільки зараз практично всі вже чудово розуміють, що дуумвірат Путіна і Медведєва як політичний інструмент розвитку Росії фактично повністю себе вичерпав.

Зараз перед політично підкованим виборцем вимальовується украй проста "дилема" подальшого напряму: або прем'єр-міністр РФ Володимир Путін перемагає на виборах і остаточно позбавляється від нинішнього президента Федерації Медведєва, або ж сам Медведєв оголошує Путіна ревізіоністом і таким чином бере перемогу в боротьбі за владу в 2012 році.

Проте, як мовиться, що за гра без туза в рукаві? Іншими словами, у російської еліти є ще один шлях, який вона могла б за бажання успішно реалізувати. У даному випадку, йдеться про "перевтілення" дуумвірата в тріумвірат – тобто, пошук "третього", хто міг би надати практичну допомогу в стабілізації російської державної ідеологічної системи.

На сьогоднішній день за право участі в цьому трикутнику борються дві людини – не виключено, що з часом Кремль розщедриться ще на яку-небудь "масовку", але поки це керівник президентського секретаріату РФ, "сірий кардинал" Ігор Сечин і патріарх Кирило.

Залишимо поки пана Сечина осторонь, надавши йому можливість "спокійно" займатися своїми справами, і розглянемо політичну канву, в якій Україна грає зовсім не останню роль, яку виплітає Патріарх Московський і Всія Русі Кирило.

Почнемо з того, що він сам чудово розуміє, що для того, щоб стати найважливішим третім елементом у новій державній владній структурі Росії, украй схожої на СРСР (там теж біля керма стояли ідеолог, силовик і представницька влада), йому необхідно щось зробити. Щось таке, що могло б розцінюватися Кремлем як "величезний подарунок" або "грандіозний успіх".

У цьому аспекті глава російського православ'я вважає за краще змагатися з президентом РФ Дмитром Медведєвим, який у свою чергу перехопив у Володимира Путіна стратегію збірних земель. У цю концепцію, до речі, чудово вписуються і відносини Януковича і Медведєва – адже саме останній «придумав» збирати під рукою Москви залишки СНД.

Патріарх Кирило робить те ж саме, ставлячи перед собою завдання - об'єднання православних церков під повним політичним контролем Москви.

Саме для того, щоб створити умови для цієї швидкої інтеграції, патріарх у сорокаградусну жару роз'їжджає зараз по єпархіях і веде спасенні розмови з Президентом Януковичем. При цьому він гарно все продумав і прорахував; врахував навіть те, що, на відміну від глав української автокефальної церкви і української православної церкви Московського патріархату, знаходиться не в похилому віці, а в самому розквіті сил.

Проте, незважаючи на всі врахування і висновки, ми-то чудово розуміємо, що як і розкол двадцятирічної давності, так і можливе об'єднання стануть дуже болісними і для суспільства, і для самих конфесій, і для всієї країни. При цьому не скидатимемо з рахунків, що для нинішнього українського Президента украй важливо зберегти хоч би ілюзію того, що він стабілізатор на всіх напрямках – від економіки до політики і тим більше церкви.

Тому саме зараз, перебуваючи в Криму, в своїй "філії Межигір’я-2" Віктор Федорович б'ється над жорстокою дилемою - давати "добро" на прискорену "православну інтеграцію" чи все-таки відмовити святій людині. Це справді дуже складне завдання, оскільки, в першому випадку згода неминуче викличе лютий опір мас і можливо навіть стане причиною політичної дестабілізації в країні; з іншого боку відмова означає для Януковича втрату доступу до владної боротьби в самому Кремлі.

Кирило, умовляючи Януковича, апелює не тільки своїм духовним авторитетом, але і різким посиленням самого Януковича (за умови входження Кирила в тріумвірат, звичайно) якого, на відміну від Ющенка дуже цікавить внутрішньополітична ситуація в Росії, оскільки йому важливо знати, на кого можна спиратися в самому Кремлі. І в цій ситуації Кирило для нього дуже зручний, оскільки Янукович уже трохи розчарувався в підтягнутому і вічно всміхненому Медведєві, який замість очікуваної "цукерочки" все частіше пропонує йому проекти, які український Президент не може реалізувати.

Саме з цієї причини повільний і обережний Янукович шукає собі нового партнера в Кремлі, і таким партнером цілком може стати патріарх Кирило, якщо, звичайно, йому пощастить стати третьою людиною в Росії. А пощастить, як я вже казав, тільки, якщо зможе виконати Велику місію – об'єднання церков на користь Кремля.