Днями закінчила свою роботу шоста сесія Верховної Ради. І в зв’язку з цим хочеться проаналізувати, наскільки ефективною чи неефективною була робота народних обранців в цей період.

Отже, шоста сесія Верховної Ради відкрилася в розгул виборчої президентської кампанії, тому говорити про ефективність її роботи на перших порах достатньо важко. Більшість народних депутатів як і з БЮТу, так і з Партії регіонів перебували в «полях», засідання комітетів не відбувалися, бо не вистачало кількості парламентарів для кворуму…

А ось після інавгурації новообраного Президента почався наступ на парламентаризм в Україні.

Ключові питання, особливо, що стосується ставлення їх на голосування головою Верховної Ради, почалися вирішуватися за скороченою процедурою. Обговорення як такого не було. Два "за", два "проти", і ставиться на голосування.

Зрозуміло, що після виборів коаліція достатньо швидко переформатувалася, і той же Володимир Литвин знайшов своє місце в уже альтернативній коаліції. Гасло "Будь-якій коаліції потрібен Литвин" таки справдилося.

Після всіх цих речей розпочалася гонитва за штампуванням законів. Низьку ефективність прийнятих законопроектів підтверджує і той факт, що інколи не встигало ще чорнило підпису Президента висохнути під законом, як відразу до нього потрібно було вносити зміни. І таких законів було прийнято багато.

Я думаю, що ще довго суспільство буде "відпрацьовувати" оті недолугості, які були прийняті цією сесією.

Безумовно, реперною точкою в роботі Верховної Ради стало 27 квітня. По-перше, це голосування за ратифікацію харківського пакту, який по суті був здачею інтересів України. Зрозуміло, що отой шум і гам в парламенті, той опір, який спробувала вчинити опозиція наглій діяльності коаліціантів, був не випадковим. Адже без обговорення, без прийняття системних рішень по суті цієї угоди, відбулася не тільки її ратифікація, але й раптове голосування, я би сказав "скоропостижне" голосування, за головний фінансовий документ країни – Бюджет.

Сьогодні коаліціанти – і Партія регіонів, і Блок Литвина, і комуністи - кажуть, що таке швидке голосування за закон про бюджет відбулося завдяки отому гармидеру, який був у сесійній залі, але насправді це не так. Бо був би опір від опозиції чи не був – вони заздалегідь збиралися це робити без серйозної презентації та обговорення і приймати в цілому за одне голосування проект закону про бюджет. Як наслідок такого неефективного прийняття ми маємо те, що буквально через декілька місяців уряду довелося вносити зміни до закону про бюджет, і в першу чергу, робити секвестр бюджету, чого не робили в Україні вже досить давно. Зрозуміло, що ключову місію в цьому напрямку зіграв МВФ, а не український парламент.

На сьогоднішній день можна говорити про те, що парламент став обслугою уряду України. Ми говоримо про парламентсько-президентську модель держави, а насправді саме парламент сьогодні є обслуговуючим персоналом у Президента і Прем’єр-міністра.

Найстрашніше в цій частині – руйнація засад і принципів парламентаризму в Україні.

Безумовно, достатньо серйозний наступ відбувся і на судову, як незалежну, гілку влади. І говорити про незалежність суддів не доводиться. Всі судді сьогодні підвішені на гачок, і при невиконанні забаганок нині діючого режиму суддя може бути звільнений не згідно з Конституцією, а згідно з рішенням Вищої Ради юстиції, яка на це повноважень не має.

Якщо тезово, то результатами роботи шостої сесії Верховної Ради шостого скликання є:

- згортання парламентаризму;

- штампування законопроектів, які не пройшли обговорення в комітетах, а є виключно забаганками виконавчої гілки влади;

- наступ на права і свободи людей, а фактично, на демократію.

В цій частині хочу згадати і факт голосування за призначення членів Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, коли жодна кандидатура від опозиції не пройшла до складу Нацради. Хоча завжди в адекватній кількості члени Нацради від опозиції були присутні у її складі: для урівноваження, для впливу опозиції на рішення Нацради. Цього разу, на жаль, такого не відбулося.

Завдяки всім цим діям можна сказати, що парламентаризм в Україні скочується до нуля. І не останню роль в цьому грає голова Верховної Ради пан Литвин. І щоб він не розказував, і в чому б не звинувачував своїх опонентів, він мав би завжди відстоювати права парламенту. Адже це є іміджем не тільки вищого законодавчого органу, але і його особисто. Колись за часів президентсько-парламентської форми правління один зі спікерів українського парламенту казав: "Я не перша, але і не друга людина в державі". Сьогодні ж в парламентсько-президентській державі голова Верховної Ради є тим, хто прикриває "срамні місця" коаліції, дії якої освячуються присутністю комуністів, Блоку Литвина, і так званих тушок.

Щодо останніх, то на цій сесії ми побачили так звану мімікрію деяких наших колег-депутатів. Під час президентської кампанії до мене підходив один з депутатів-бютівців і говорив: "Павле, як ти можеш критикувати святе – Юлію Володимирівну!?!" А після цього я побачив його, причому, абсолютно без якихось докорів сумління, у складі правлячої коаліції, у складі конкуруючого табору. І це, за великим рахунком, було позою багатьох депутатів, а не позицією. Їхнє кредо "Завжди з владою, завжди при владі, завжди біля корита". І серед цих депутатів, на превеликий жаль, є і депутати від "НУ-НС". При чому дехто з них приймав ще досить активну участь у супротиві проти харківського пакту 27 квітня, а сьогодні вони, ховаючи очі, а дехто – і не ховаючи очей, просто написали заяву про перехід до правлячої коаліції, яка таку наругу над Україною зробила. І в цьому сенсі я б додав ще одну тезу до результатів роботи цієї сесії – нівелювання моральності у багатьох колег, які підтримують сьогодні те, що робиться в країні.