|
Головна
Коли утворюється розрив між суспільним інтересом та діяльністю влади,
наступає революційна ситуація. Ратифікація Харківських угод,
"рейдерський" приїзд Путіна, заперечення Голодомору як геноциду,
русифікація історії, пам'ятник Сталіну - все це важко назвати чимось
іншим як не цілеспрямованою діяльністю влади на користь майбутньої
революції.
Узагальнення, особливо якщо вони торкаються цілих народів,
справа ризикована і невдячна. Водночас такі узагальнення час від часу
потрібно робити, бо інакше втрачається загальний погляд на теперішнє, а
відтак нема і перспективи.
Передовою
групою опозиції став "жіночий батальйон", який безперешкодно увійшов в
зал засідань і почав накривати державними прапорами свої сектори.
Накриваючи прапорами свої місця, опозиціонери залишали під ними окремих
депутатів, задача яких полягала в тому, щоб забивати систему
голосування "Рада" фальшивими картками та заливати отвори для карток
клеєм.
Учорашній день у Верховній Раді став, на мій
погляд, апофеозом божевільного формування політичної еліти, логічним
наслідком системи, яка сьогодні існує в Україні.
Дивлюся на цю істерію навколо ЧФ і "вопрошаю" - а що ми зробили аби не
втратити Крим? Що зробила влада у багатьох обличчях? Для Криму і його
реінтеграції до України, для його тяжіння до Києва, а не Москви?
Судячи з останніх заяв лідера БЮТ, вона планує зіграти
невластиву українській політиці довгу гру – взяти реванш за поразку на
президентських виборах під час парламентської кампанії 2012 року.
Підписані в Харкові Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим
угоди навряд чи хтось ризикне назвати тріумфом української дипломатії.
|
